"Незнаю що мене до тебе тягне" -аналіз вірша автор І.Франко

"Незнаю що мене до тебе тягне" -аналіз вірша автор І.Франко

Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. Чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена:

Не знаю, що мене до тебе тягне, 
Чим вчарувала ти мене, що все, 
Коли погляну на твоє лице, 
Чогось мов щастя й волі серце прагне.

Спочатку дівчина - об'єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння  неможливості бути разом - покору долі:

Жиймо! Кожде своїм шляхом 
Йдім, куди судьба провадить! 
Здиблемось колись — то добре, 
А як ні — кому се вадить? («Я не надіюсь нічого»)

Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори:

Може, сміх твій нинішній, 
Срібний та дзвінкий, 
Стане в твоїй пам'яті 
За докір гіркий («Не минай з погордою»).

У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів:

Золоті зорі в небеснім морі 
Моргають серед ночі, 
Та над всі зорі внизу і вгорі — 
Її чорнії очі («Зелений явір, зелений явір»).

Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу:

Я не тебе люблю, о ні, 
Люблю я власну мрію, 
За неї смерть собі зроблю, 
Від неї одурію