Назвіть ознаки романтизму в поезії Гейне "Лорелей"

Назвіть ознаки романтизму в поезії Гейне "Лорелей"

Генріх Гейне — один із найяскравіших представників світового романтизму. Його справедливо називають співцем кохання і природи. Він зворушливо оспівав усе найкраще, що властиве людині: її здатність щиро кохати, любити землю і природу.

«Книга пісень» — перша збірка Г. Гейне, що принесла йому славу романтичного поета. Вона вийшла друком у 1827 році, до неї увійшли вірші 1816-1827 років. Більша частина віршів створена під впливом яскравого почуття до двоюрідних сестер — Амалії та Терези, в яких поет по черзі закохувався. Його почуття залишилися без відповіді. Але під пером талановитого митця розповідь про нещасливу любов вийшла далеко за біографічні межі: «Книга пісень» — справжня перлина німецької літератури.

Збірка складається з трьох частин: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Знову на батьківщині». «Книгу пісень» часто називають романом у віршах. Цикли «Книги пісень» різні за своєю спрямованістю. У «Стражданнях юності» (1817-1821) гостро звучить біль нерозділеного кохання. Воно виступає романтичною мрією, нестерпним чеканням, химерним маренням.

У «Ліричному інтермецо» (1822-1823) поет зовсім інакше трактує тему кохання. Любов описується як цілком земне почуття, що таїть у собі щастя й біль. У поезіях циклу розповідається історія кохання поета — від зародження його почуття, коли він був щасливий своїм коханням, до драматичної розв’язки — виходу коханої заміж за іншого і страждань героя.

Характерною рисою «Ліричного інтермецо» є те, що поет виражає свої почуття через образи природи. Особливо часто зустрічаються тут образи квітів — фіалки, троянди, лотоса, лілії; птахів — солов’я, жайворонка, голубки; неба — місяця, сонця, зірок; дерев — липи, дуба, кедра, пальми.

Ліричний герой поезії «Чому троянди немов неживі…» відвертий і щирий у своїх почуттях, має чутливу й трепетну душу. Трагедію кохання він сприймає як кінець світу. Перед читачем постає неживий світ, позбавлений барв, голосів, птахів, і лише згодом з’ясовується, що причина цих змін — втрата коханої.

Природа у Гейне стає повноправною «дійовою особою» його творів. Зображуючи природу, поет відтворює свої поривання, мрії, страждання й радощі. Іноді символіка набуває драматичного характеру, як у символічному вірші про кедр, що росте на засніженій вершині («Самотній кедр на струмині»). Він снить про пальму, що квітне під яскравим південним сонцем, але зустрітися їм не судилося. Присвячений кузині Амалії, твір набув узагальнюючого значення. Основною є тема кохання, але вона супроводжується кількома додатковими темами: страждання (бо йдеться про нерозділене кохання), туга самотності, мрія про гармонію стосунків і возз’єднання з коханою. У восьми рядках — цілий любовний роман.

Любов для поета — своєрідний ключ до розуміння духовного перетворення людини і світу. Любов — співучасниця світового процесу життя, тому тема кохання постійно перегукується з темою природи.

У поезії «Лорелей» яскраво відбилося захоплення поета німецькою народною творчістю. За старовинною німецькою легендою, чарівна русалка Лорелей жила на скелястому порозі посеред Рейну. Своєю незвичайною вродою вона причаровувала рибалок. Лорелей стала для Гейне символом фатального кохання. Адже поета теж причарувала горда красуня, яка розбила його серце.

У поезії «Лорелей» фольклорним є не лише сюжет, а й сам стиль вірша, який написано у простій, співучій манері народної пісні. Краса русалки передається через ознаки, характерні для народної творчості: «золоті коси», «блискучі шати», «із золота гребінь має».

Поезія «Лорелей» — одна з вершин лірики Гейне. Використовуючи народну легенду і народні образи, поет створює романтично піднесений твір про кохання, його красу та згубність.

У своїй поезії Гейне завжди постає перед читачем самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку і веде з ними уявну розмову. У вітальнях багатих будинків його оточує ненависне йому «порядне товариство». У вірші «Білі глянцеві манжети» бринить поширений романтичний мотив «втечі від дійсності». Поету набридло «порядне товариство», де він не знаходить щирості та сердечності. І поет полишає «пишні зали», аби відшукати в іншому місці те, чого йому не вистачало,— глибокі, щирі почуття («Хочу я податись в гори»). Гори — це типово романтичний символ волі. У горах поет відчує себе у рідній стихії, адже там «зітхають вільно груди».

Утім Гейне лишається до кінця вірним піднесеним ідеалам: попри непорозуміння, зраду, драматизм буття, він стверджує силу духу людини, що відчула себе людиною (щасливою й нещасливою водночас) завдяки коханню.

У романтичних творах Г. Гейне звучать мотиви кохання, туги, самотності, але ці традиційні мотиви набувають нового звучання. Віршам Гейне властиві глибока задушевність, ліричність, щирість. Душевні переживання героя передаються за допомогою народнопісенних образів-символів.