Вітальне слово до скруджа

У це важко повірити, але був час, коли Різдво в Англії майже не святкували. Пуританські настрої XVII ст. винищили давні народні звичаї, пов’язані з цим святом, як пережитки язичництва, але натомість не запропонували нічого нового. І свято зникло, залишилася лише щорічна святкова проповідь із церковної кафедри.

Відродити давні добрі веселощі взялася королева Вікторія. Саме вона запровадила позичену в Німеччині традицію прикрашати на Різдво ялинку, співати «керолз» (різдвяні релігійні гімни — аналог наших колядок) та виготовляти різдвяні вітальні листівки. Так у 1830‑1840-х рр. в Англії знову з’явилося не лише церковне, але й домашньо-родинне Різдво. А яке справжнє родинне свято без доброї книжки для родинного читання? Телевізора ж тоді ще не було…

І саме Ч. Діккенсу випала честь «відкрити» різдвяну тему в англійській літературі — до нього це вже зробили Гофман в німецькій та Андерсен в датській. Але сталося це зовсім випадково — чи не посприяв цьому якийсь особливий ангел, покровитель дитячої літератури? Першу різдвяну повість Діккенс написав 1843 р. у теплій сонячній Італії, де відпочивав і нудився. Тішачись яскравими південними краєвидами та мальовничими історичними руїнами, письменник так засумував за вічно сірим, задимленим і вкритим туманом Лондоном, що сів писати щось про любе серцю місто. На той час він був уже досить знаним літератором, автором кількох романів. Але нічого «реалістичного» придумати чомусь не вдавалося — Лондон із його соціальними проблемами був надто далеко, ніби «за трьома морями», й видавався майже казковим, тож у голову лізли тільки всілякі химери. Отож, Діккенс наважився взятися за твір «із привидами та чудесами».

Так була написана славнозвісна «Різдвяна пісня у прозі» (Різдвяне дійство за участю Духів) — повість про скупого багатія Скруджа, якого у Святвечір відвідують три різдвяні духи — Покровитель минулого Різдва, Покровитель теперішнього Різдва та Покровитель майбутнього Різдва. Ці милі посланці небесного світу проводять зі старим жаднюгою виховну роботу в щонайкращих християнсько-просвітницьких традиціях, а саме: перший із них нагадує Скруджу про щасливі дні його невинної юності, другий показує соціальні проблеми сьогодення, що заважають святому дню стати по-справжньому радісним, а третій відносить бідолаху до цвинтаря, куди той обов’язково потрапить, якщо не виправиться. Як і належить, після такої екскурсії, що насправді була лише страшним сном, містер Скрудж перевиховується і стає милосердним християнином та добрим громадянином. Цей простий сюжет, цілком очікуваний для англійської літератури, вкоріненої у християнську традицію, у поєднанні з неперевершеним гумором Діккенса, яскраво виписаними персонажами, несподіваним синтезом казкового та реалістичного шарів викликав неймовірний захват у читачів і породив новий літературний жанр у європейській літературі — «святочне оповідання».